Як мені перестати заздрити виїхали подругам і вже змиритися?

Я дуже переживаю, що не змогла емігрувати у більш благополучну країну. Я зробила ряд помилок, і тепер це вже неможливо, скільки я не думала про це, пазл не складається. Свого часу я обрала професію, дуже тісно пов’язану з країною і російською мовою, я з нею ніде не потрібна.

Мені зараз 45 років, дитина-школяр, літні батьки. Ми всі в Москві, я добре заробляю, нормально влаштовані. Переїзд в іншу країну обернеться катастрофою, я це відчуваю, все говорить про це, і у дитини є певні проблеми, які непогано скомпенсовані тут, і у батьків мед.

забезпечення. Ну, та я заробляю. Але заспокоїтись не можу.

Я прикидала багато разів, як можна виїхати, і виходить, що все що я маю, дуже хороший рівень англійської, але все одно він мені не рідний і рідним не стане, професії для життя за кордоном у мене немає. Напевно, треба якось перестати думати про це, але не можу домовитися з собою.Одночасно мене гризе заздрість по відношенню до моїх виїхали подругам.

Я знаю, що це дуже погане почуття, але нічого не можу з собою вдіяти. Ми вчотирьох вчилися разом в інституті, і всі вони вдало вийшли заміж за правильних чоловіків (за росіян, ще тут, в Росії) і з ними поїхали і там побудували своє життя, а я ні. Спілкуємося з ними і мене дико дратують їх скарги на те не знаю що.

Одна в Канаді, двоє дітей у коледж скоро надходять, і ось вона “шукає себе” і сумує за що йде молодості. Інша у Франції, все добре, і теж з жиру біситься, телефонує мені з розмовами про те, що театрів навколо мало і культурне життя не дуже. Третя в Штатах і там все те ж саме.

За великим рахунком життям вони дуже задоволені і ниють тільки заради ниття, просто для інтересу. Дуже хочеться запитати, а в мою шкуру, одинокій тітки в Росії з трьома залежними від мене людьми, не хочеш? Які взагалі до біса театри, мені навіть подумати про це колись, не кажучи вже про що йде молодості. І всі вони дружно умовляють мене їхати з Росії, за допомогою виходу заміж за чоловіків з сайтів знайомств (.

…

..!!!!!).

Це взагалі без коментарів, ніяких слів крім нецензурних підібрати не можу. Це вони мені в свої 45 років радять. То знущаються (ну, просто, щоб потрындеть), то в них правда такий незамутнений мозок до цього віку, не зрозумію.

Начебто давно мені пора закрити цю тему, я знаю, що від’їзд не відбудеться, і все одно, лізу на сайти з еміграції, тупо дивлюся в вимоги для емігрантів, як-то весь час розчісую цю болячку. Раніше цього не було, напевно, тому що в середині нульових я ще вірила, що і в Росії буде непогано. А тепер, коли все гірше і гірше стає, це підігріває мій невроз.

Ви заздрите вашим подругам не тому, що вони поїхали. А тому, що їх відвезли.Тому що все зробили за них, і їм не довелося битися поодинці, всім ризикувати, за все відповідати і взагалі приймати якісь страшні рішення.

Ви б теж так хотіли. Але вам такого не дісталося.Вам не тому страшно і тривожно, що в Росії погано.

А тому, що вам не на кого спертися, нікого покликати на допомогу і навіть нема кого запитати, як бути.На вас висять три людини, а вас навіть за руку ніхто не тримає.Ви не хочете емігрувати з країни.

Ви і тут відмінно впоралися і живете краще багатьох. І за кордоном при такому розкладі – троє на одного – легше б не було.Ви хочете емігрувати з цього розкладу, де ні краплі радості, а тільки праця і відповідальність.
Подумайте в цю сторону. Немає інших способів?#жіноча психологія #психологія відносин #сімейні відносини #еміграція #криза середнього віку #вибір у житті #депресія #життєві цінності #життя за кордоном #життєва ситуація